Lex Anteinternet: Why the Leak Matters

Lex Anteinternet: Why the Leak Matters:

Why the Leak Matters

Some liberal pundits, including Robert Reich the economist, whose really misguided comments on inflation are causing me to respect him less and less, are using the oddly illogical argument that those outraged by the leaking of the Supreme Court opinion which, in draft form, reverses Roe v. Wade have misplaced outrage and its merely camouflage for not being properly outraged about the opinion.

We'll comment more on the opinion in the future, but this is a very badly illogical argument that people like Reich and Kasie Hung (whom I do like) are making.

Here's why the leak matters in regard to this opinion in particular.

In spite of what people may think, there's no real basis to believe that this is the final opinion. Draft opinions famously don't end up as final opinions fairly frequently.  

Now, if that happens, the final opinion will receive no respect at all.  In a highly polarized environment in which about 1/3d of the country already believes, wrongly, that Democrats conspired to steal the last election, if this doesn't go the way it seems to be headed in the draft, the argument will be "well, there you go again, they conspired to leak the opinion to pressure the justices".

We don't need that.

Additionally, if the opinion does change, it'll forever be presumed that whomever change their view, and however it changed, was a result of the public protest.  Courts should be immune to protest.  Politicians, who depend on the voters' votes, can react to protest, but courts should not.

Indeed, courts shouldn't be persuaded by trends either, which has been part of the problem here in the first instance.  We'll get to it later, but the draft assertion that Roe was always wrong isn't wrong itself.  But that brings up other issues, better addressed elsewhere.

For those who hope that the leak will pressure somebody to change their mind, the justices have shown an inclination to go the opposite direction of where they are pushed, just like mules.  Earlier this year, there was a leak that suggested that two of the justices were on the outs about something.  In reaction, they pulled together.  This is a 5 to 4 decision, apparently, but we really don't know what the remaining four think, yet.  If somebody hasn't penned their dissent, they might not, choosing instead to issue a concurring opinion on different grounds, or a partially concurring opinion.  In other words, while we know what the presumed majority thinks, we don't know what the presumed minority thinks, and they can move in secret.

Indeed, the presumed majority might already have done so.  If one of the five is pondering changing his opinion, perhaps to align more with Chief Justice Roberts, and indeed if one may already have done so, the desire not to appear subject to public protest may push them right back.  The intent of the leaker, therefore, which is presumably to torpedo the opinion, may result in the polar opposite.

And then there are the implications to the system.  We don't know who the leaker is, but its probably not a Justice.  If it were, and of course there's the chance that it is, that person will be discovered, probably, and will be sidelined to irrelevance forever.  They won't resign, Supreme Court justices don't do that, but they'll not much matter after this. They won't be assigned opinions, they won't really be consulted much, by anyone.

Of course, it's pretty unlikely a Justice is the leaker.  Somebody in the loop is, and it's probably a clerk.  That person's clerking days are over, if discovered. They'll go on, however, to a position in some left wing cause type of law firm, but the damage they will have done will be significant.  The habit of hiring clerks and how it is done will be reassessed.  Clerks will remain, but they'll be vetted to the n'th degree.  Perhaps the lock on clerkships by the Ivy Leagues will end, which will be welcome.   Perhaps it'll become the job of established lawyers, professionals who can be relied on not to be swayed by their political views and emotions, which in states courts has been the trend for many years.

And then there's the press. This is a press coup, to be sure, but the press taking a role that's ultimately destructive, really.  A draft opinion isn't the Pentagon Papers.

And that leads to the political process.  Right now, this is being used as fodder by politicians, some of whom know better and some who do not.  Vice President Harris was heard to say yesterday:

How dare they? How dare they tell a woman what she can do and not do with her own body? How dare they? How dare they try to stop her in determining her own future?

Harris is a lawyer, and she knows this is a falsehood.  What the draft opinion would do is to send this issue back to the state legislatures, or potentially to the national legislature, so that the legislators have to vote on the issue.  That's it.  A rational response by somebody with her views would be to state "well, here's a difference between us and the GOP and this is a reason to vote for Democrats.".  That's not my view, but that would be a rational response.  Instead, it's going to result in months of more false arguments before we needed to be hearing them, inserted into a political era in which boatloads of false arguments are already in circulation.  The entire country didn't need that.

Lex Anteinternet: A minor and disturbing example of how quickly war changes things. The singing of Sofia Shkidchenko.

Lex Anteinternet: A minor and disturbing example of how quickly war ...: 

A minor and disturbing example of how quickly war changes things. The singing of Sofia Shkidchenko.

She was a contestant on Ukraine's "Ukraine's Got Talent", kids edition, in 2017.

Seems like every nation in the world has some variant of this.

Jimmy Akin posted this on his Facebook Feed, noting how cheerful this prewar performance was, which it is.  I think she was 11 at the time she sang this, and she's awesome.

I will  note that yodeling isn't really a Ukrainian thing, as so far as I know, but she's super at it.  Some of the lyrics here are in English, which shows how dominant English has become globally as well, and contrary to what people will claim about there being no accents in sung English, her Ukrainian accent is thick.

Well, with pipes like that, she's tried to keep a singing career up, and she ought to.  She has a really good voice, and a command of it.

As recently as 2020, the yodeling thing was still going on.  Here's an example from that year, at which time she was apparently 14.  Here she sings in German.  I can grasp some German, but not enough to be able to tell if her Ukrainian accent is equally thick in German.

You probably can't make a career of being a Ukrainian yodeler, I'm guessing, and her YouTube page shows some odd attempts at covers, such as John Denver's Take Me Home Country Roads.  Anyhow, here's one from last year that's clearly an attempt to cross over into being a Ukrainian pop star (heck, maybe she is a Ukrainian pop star).

As a non-Ukrainian, I have to say that this piece is both very pop, and very, even oddly, Ukrainian.

Here's a more "pop" one.

What about now?

And check out the evolution of the music, particularly the lyrics.

And this one could be right out of the Second World War.

So there you go.  How to go from a kid singing "What Does The Fox Say" to ballads about killing the Russians.

Really good job there, Putin.  Getting your country into a war you can't win, over dreams of imperial glory, and making a people that didn't like yours in the first place, probably hate you for another generation.

Lex Anteinternet: Lamentations

Lex Anteinternet: Lamentations: 

Lamentations

From Twitter.  No other way to illustrate this.

Russian soldiers are murdered men in Bucha, Ukraine, as they left the city, or while they occupied it.

And while I cannot verify it, and therefore have not reported it to date, there have been accounts of rapes by Russian soldiers, seemingly a hallmark of the Russian Army since the latter stages of the Second World War.

To be fair, although it's frankly a bit different, Ukrainian civilians in at least one occupied city poisoned food and alcohol (that bane of Russian existence), killing some and making others sick.

This is all more than the horrors of war.

The Desolation of Jerusalem

How solitary sits the city,

once filled with people.

She who was great among the nations

is now like a widow.

Once a princess among the provinces,

now a toiling slave.

She weeps incessantly in the night,

her cheeks damp with tears.

She has no one to comfort her

from all her lovers;

Her friends have all betrayed her,

and become her enemies.

3Judah has gone into exile,

after oppression and harsh labor;

She dwells among the nations,

yet finds no rest:

All her pursuers overtake her

in the narrow straits.

The roads to Zion mourn,

empty of pilgrims to her feasts.

All her gateways are desolate,

her priests groan,

Her young women grieve;

her lot is bitter.

Her foes have come out on top,

her enemies are secure;

Because the LORD has afflicted her

for her many rebellions.

Her children have gone away,

captive before the foe.

From daughter Zion has gone

all her glory:

Her princes have become like rams

that find no pasture.

They have gone off exhausted

before their pursuers.

Jerusalem remembers

in days of wretched homelessness,

All the precious things she once had

in days gone by.

But when her people fell into the hands of the foe,

and she had no help,

Her foes looked on and laughed

at her collapse.

Jerusalem has sinned grievously,

therefore she has become a mockery;

Those who honored her now demean her,

for they saw her nakedness;

She herself groans out loud,

and turns away.

Her uncleanness is on her skirt;

she has no thought of her future.

Her downfall is astonishing,

with no one to comfort her.

“Look, O LORD, at my misery;

how the enemy triumphs!"

The foe stretched out his hands

to all her precious things;

She has seen the nations

enter her sanctuary,

Those you forbade to come

into your assembly.

All her people groan,

searching for bread;

They give their precious things for food,

to retain the breath of life.

“Look, O LORD, and pay attention

to how I have been demeaned!

Come, all who pass by the way,

pay attention and see:

Is there any pain like my pain,

which has been ruthlessly inflicted upon me,

With which the LORD has tormented me

on the day of his blazing wrath?

From on high he hurled fire down

into my very bones;

He spread out a net for my feet,

and turned me back.

He has left me desolate,

in misery all day long.

The yoke of my rebellions is bound together,

fastened by his hand.

His yoke is upon my neck;

he has made my strength fail.

The Lord has delivered me into the grip

of those I cannot resist.

All my valiant warriors

my Lord has cast away;

He proclaimed a feast against me

to crush my young men;

My Lord has trodden in the wine press

virgin daughter Judah.

For these things I weep—My eyes! My eyes!

They stream with tears!

How far from me is anyone to comfort,

anyone to restore my life.

My children are desolate;

the enemy has prevailed.”

Zion stretches out her hands,

with no one to comfort her;

The LORD has ordered against Jacob

his foes all around;

Jerusalem has become in their midst

a thing unclean.

“The LORD is in the right;

I had defied his command.

Listen, all you peoples,

and see my pain:

My young women and young men

have gone into captivity.

I cried out to my lovers,

but they failed me.

My priests and my elders

perished in the city;

How desperately they searched for food,

to save their lives!

Look, O LORD, at the anguish I suffer!

My stomach churns,

And my heart recoils within me:

How bitter I am!

Outside the sword bereaves—

indoors, there is death.

Hear how I am groaning;

there is no one to comfort me.

All my enemies hear of my misery and rejoice

over what you have done.

Bring on the day you proclaimed,

and let them become like me!

Let all their evil come before you

and deal with them

As you have so ruthlessly dealt with me

for all my rebellions.

My groans are many,

my heart is sick.”

The Lord’s Wrath and Zion’s Ruin

How the Lord in his wrath

has abhorred daughter Zion,

Casting down from heaven to earth

the glory of Israel,

Not remembering his footstool

on the day of his wrath!

The Lord has devoured without pity

all of Jacob’s dwellings;

In his fury he has razed

daughter Judah’s defenses,

Has brought to the ground in dishonor

a kingdom and its princes.

In blazing wrath, he cut down entirely

the horn of Israel;

He withdrew the support of his right hand

when the enemy approached;

He burned against Jacob like a blazing fire

that consumes everything in its path.

He bent his bow like an enemy;

the arrow in his right hand

Like a foe, he killed

all those held precious;

On the tent of daughter Zion

he poured out his wrath like fire.

The Lord has become the enemy,

he has devoured Israel:

Devoured all its strongholds,

destroyed its defenses,

Multiplied moaning and groaning

throughout daughter Judah.

He laid waste his booth like a garden,

destroyed his shrine;

The LORD has blotted out in Zion

feast day and sabbath,

Has scorned in fierce wrath

king and priest.

The Lord has rejected his altar,

spurned his sanctuary;

He has handed over to the enemy

the walls of its strongholds.

They shout in the house of the LORD

as on a feast day.

The LORD was bent on destroying

the wall of daughter Zion:

He stretched out the measuring line;

did not hesitate to devour,

Brought grief on rampart and wall

till both succumbed.

Her gates sank into the ground;

he smashed her bars to bits.

Her king and her princes are among the nations;

instruction is wanting,

Even her prophets do not obtain

any vision from the LORD.

The elders of daughter Zion

sit silently on the ground;

They cast dust on their heads

and dress in sackcloth;

The young women of Jerusalem

bow their heads to the ground.

My eyes are spent with tears,

my stomach churns;

My bile is poured out on the ground

at the brokenness of the daughter of my people,

As children and infants collapse

in the streets of the town.

They cry out to their mothers,

“Where is bread and wine?”

As they faint away like the wounded

in the streets of the city,

As their life is poured out

in their mothers’ arms.

To what can I compare you—to what can I liken you—

O daughter Jerusalem?

What example can I give in order to comfort you,

virgin daughter Zion?

For your breach is vast as the sea;

who could heal you?

Your prophets provided you visions

of whitewashed illusion;

They did not lay bare your guilt,

in order to restore your fortunes;

They saw for you only oracles

of empty deceit.

All who pass by on the road,

clap their hands at you;

They hiss and wag their heads

over daughter Jerusalem:

“Is this the city they used to call

perfect in beauty and joy of all the earth?”

They open their mouths against you,

all your enemies;

They hiss and gnash their teeth,

saying, “We have devoured her!

How we have waited for this day—

we have lived to see it!”

The LORD has done what he planned.

He has fulfilled the threat

Decreed from days of old,

destroying without pity!

He let the enemy gloat over you

and exalted the horn of your foes.

Cry out to the Lord from your heart,

wall of daughter Zion!

Let your tears flow like a torrent

day and night;

Give yourself no rest,

no relief for your eyes.

Rise up! Wail in the night,

at the start of every watch;

Pour out your heart like water

before the Lord;

Lift up your hands to him

for the lives of your children,

Who collapse from hunger

at the corner of every street.

“Look, O LORD, and pay attention:

to whom have you been so ruthless?

Must women eat their own offspring,

the very children they have borne?

Are priest and prophet to be slain

in the sanctuary of the Lord?^l

They lie on the ground in the streets,

young and old alike;

Both my young women and young men

are cut down by the sword;

You killed them on the day of your wrath,

slaughtered without pity.

You summoned as to a feast day

terrors on every side;

On the day of the LORD’s wrath,

none survived or escaped.

Those I have borne and nurtured,

my enemy has utterly destroyed.”

The Voice of a Suffering Individual

I am one who has known affliction

under the rod of God’s anger,

One whom he has driven and forced to walk

in darkness, not in light;

Against me alone he turns his hand—

again and again all day long.

He has worn away my flesh and my skin,

he has broken my bones;

5He has besieged me all around

with poverty and hardship;

He has left me to dwell in dark places

like those long dead.

He has hemmed me in with no escape,

weighed me down with chains;

Even when I cry for help,

he stops my prayer;

He has hemmed in my ways with fitted stones,

and made my paths crooked.

He has been a bear lying in wait for me,

a lion in hiding!

He turned me aside and tore me apart,

leaving me ravaged.

He bent his bow, and set me up

as a target for his arrow.

He pierced my kidneys

with shafts from his quiver.

I have become a laughingstock to all my people,

their taunt all day long;

He has sated me with bitterness,

filled me with wormwood.

He has made me eat gravel,

trampled me into the dust;

My life is deprived of peace,

I have forgotten what happiness is;

My enduring hope, I said,

has perished before the LORD.

The thought of my wretched homelessness

is wormwood and poison;

Remembering it over and over,

my soul is downcast.

But this I will call to mind;

therefore I will hope:

The LORD’s acts of mercy are not exhausted,

his compassion is not spent;

They are renewed each morning—

great is your faithfulness!

The LORD is my portion, I tell myself,

therefore I will hope in him.

The LORD is good to those who trust in him,

to the one that seeks him;

It is good to hope in silence

for the LORD’s deliverance.

It is good for a person, when young,

to bear the yoke,

To sit alone and in silence,

when its weight lies heavy,

To put one’s mouth in the dust—

there may yet be hope—

To offer one’s cheek to be struck,

to be filled with disgrace.

For the Lord does not

reject forever;

Though he brings grief, he takes pity,

according to the abundance of his mercy;

He does not willingly afflict

or bring grief to human beings.

That someone tramples underfoot

all the prisoners in the land,

Or denies justice to anyone

in the very sight of the Most High,

Or subverts a person’s lawsuit—

does the Lord not see?

Who speaks so that it comes to pass,

unless the Lord commands it?

Is it not at the word of the Most High

that both good and bad take place?

What should the living complain about?

about their sins!

Let us search and examine our ways,

and return to the LORD!

Let us lift up our hearts as well as our hands

toward God in heaven!

We have rebelled and been obstinate;

you have not forgiven us.

You wrapped yourself in wrath and pursued us,

killing without pity;

You wrapped yourself in a cloud,

which no prayer could pierce.

You have made us filth and rubbish

among the peoples.

They have opened their mouths against us,

all our enemies;

Panic and the pit have been our lot,

desolation and destruction;

My eyes stream with tears over the destruction

of the daughter of my people.

My eyes will flow without ceasing,

without rest,

Until the LORD from heaven

looks down and sees.

I am tormented by the sight

of all the daughters of my city.

Without cause, my enemies snared me

as though I were a bird;

They tried to end my life in the pit,

pelting me with stones.

The waters flowed over my head:

and I said, “I am lost!”

I have called upon your name, O LORD,^y

from the bottom of the pit;

You heard me call, “Do not let your ear be deaf

to my cry for help.”

You drew near on the day I called you;

you said, “Do not fear!”

5ou pleaded my case, Lord,

you redeemed my life.

You see, LORD, how I am wronged;

do me justice!

You see all their vindictiveness,

all their plots against me.

You hear their reproach, LORD,

all their plots against me,

The whispered murmurings of my adversaries,

against me all day long;

Look! Whether they sit or stand,

I am the butt of their taunt.

64Give them what they deserve, LORD,

according to their deeds;

Give them hardness of heart;

your curse be upon them;

Pursue them in wrath and destroy them

from under the LORD’s heaven!

Miseries of the Besieged City

How the gold has lost its luster,

the noble metal changed;

Jewels lie scattered

at the corner of every street.

And Zion’s precious children,

worth their weight in gold—

How they are treated like clay jugs,

the work of any potter!

Even jackals offer their breasts

to nurse their young;

But the daughter of my people is as cruel

as the ostrich^* in the wilderness.

The tongue of the infant cleaves

to the roof of its mouth in thirst;

Children beg for bread,

but no one gives them a piece.

Those who feasted on delicacies

are abandoned in the streets;

Those who reclined on crimson

now embrace dung heaps.

The punishment of the daughter of my people

surpassed the penalty of Sodom,

Which was overthrown in an instant

with no hand laid on it.

Her princes were brighter than snow,

whiter than milk,

Their bodies more ruddy than coral,

their beauty like the sapphire.

8Now their appearance is blacker than soot,

they go unrecognized in the streets;

Their skin has shrunk on their bones,

and become dry as wood.

Better for those pierced by the sword

than for those pierced by hunger,

Better for those who bleed from wounds

than for those who lack food.

The hands of compassionate women

have boiled their own children!

They became their food

when the daughter of my people was shattered.

The LORD has exhausted his anger,

poured out his blazing wrath;

He has kindled a fire in Zion

that has consumed her foundations.

The kings of the earth did not believe,

nor any of the world’s inhabitants,

That foe or enemy could enter

the gates of Jerusalem.

13Except for the sins of her prophets

and the crimes of her priests,

Who poured out in her midst

the blood of the just.

They staggered blindly in the streets,

defiled with blood,

So that people could not touch

even their garments:

“Go away! Unclean!” they cried to them,

“Away, away, do not touch!”

If they went away and wandered,

it would be said among the nations,

“They can no longer live here!

The presence of the LORD was their portion,

but he no longer looks upon them.

The priests are shown no regard,

the elders, no mercy.

Even now our eyes are worn out,

searching in vain for help;

From our watchtower we have watched

for a nation^* unable to save.

They dogged our every step,

we could not walk in our squares;

Our end drew near, our time was up;

yes, our end had come.

Our pursuers were swifter

than eagles in the sky,

In the mountains they were hot on our trail,

they ambushed us in the wilderness.

The LORD’s anointed—our very lifebreath!—

was caught in their snares,

He in whose shade we thought

to live among the nations. 

Rejoice and gloat, daughter Edom,

dwelling in the land of Uz

The cup will pass to you as well;

you shall become drunk and strip yourself naked!^l

Your punishment is completed, daughter Zion,

the Lord will not prolong your exile;

The Lord will punish your iniquity, daughter Edom,

will lay bare your sins

The Community’s Lament to the Lord

Remember, LORD, what has happened to us,

pay attention, and see our disgrace:

2Our heritage is turned over to strangers,

our homes, to foreigners.

We have become orphans, without fathers;

our mothers are like widows.

We pay money to drink our own water,

our own wood comes at a price.

With a yoke on our necks, we are driven;

we are worn out, but allowed no rest.

We extended a hand to Egypt and Assyria,

to satisfy our need of bread.

Our ancestors, who sinned, are no more;

but now we bear their guilt.

Servants rule over us,

with no one to tear us from their hands.

We risk our lives just to get bread,

exposed to the desert heat;

Our skin heats up like an oven,

from the searing blasts of famine.

Women are raped in Zion,

young women in the cities of Judah;

Princes have been hanged by them,

elders shown no respect.

Young men carry millstones,

boys stagger under loads of wood;

The elders have abandoned the gate

the young men their music.

The joy of our hearts has ceased,

dancing has turned into mourning;

The crown has fallen from our head:

woe to us that we sinned!

Because of this our hearts grow sick,

at this our eyes grow dim:

Because of Mount Zion, lying desolate,

and the jackals roaming there!

But you, LORD, are enthroned forever;

your throne stands from age to age.

Why have you utterly forgotten us,

forsaken us for so long?

Bring us back to you, LORD, that we may return:

renew our days as of old.

For now you have indeed rejected us

and utterly turned your wrath against us.

 From the Book of Lamentations.*

Victor Davis Hanson, whose editorials became increasingly sketchy, in my view, in the Trump/Post Trump era, returned to a sense of stable on the other day and wrote an editorial on how to pursue helping the Ukrainians to victory.  One of the things he reminded us of is that we should not hate the Russians, and this is quite true.  It was not the Russian people who launched this war against their neighbor, it was Ukraine.

A less charitable op ed in the Tribune reminds us, however, of the Holodomor, in which the Soviets intentionally starved millions of Ukrainians in the early 1930s.

That was the Soviets of course, not really the Russians per se, but Putin is well on his way to trying to restore some sort of Imperial confederation based on central, if not communist, authority.  People don't forget things like that, and it becomes at some point hard to get over them.

Additionally, a feature of the Russian Army is that its conscripts are made up of a class who simply can't avoid service, and they're not the bright shining lights of Russian society.  Added to that, for inexplicable reasons, physical violence towards recruits has been a feature of Russian military life since the Imperial days.  Brutality towards junior enlisted men ends up producing solders who are brutal to civilians.

A good example of that would be the Imperial Japanese Army.  At the time of the Russo Japanese War it was noted that the Japanese were not brutal to prisoners of war and were willing to surrender if surrender was called for. All that had changed by the Second World War.  I don't know what changed inside the Japanese military itself, but the government had changed enormously to where effectively the military had a veto on the civilian administration of government by that time. And the Japanese were notoriously brutal towards their enlisted men and taught them barbarity.

The situation with the Russians today isn't really analogous, but it's becoming difficult not to recall that the Red Army was used to perpetuate a heinous crime against the Ukrainians in the 1930s and whatever else a person may say about it in World War Two, it's guilty of the the largest mass rape event in modern human history.

Now it's repeating that history.

It's well-known as well that upon their return home, what the troops of the Red Army had done outside of their own borders had become known at home.  It ended up causing the generation that fought the war to have a long-lasting set of problems at home.  Russian women, who are a powerful cultural force inside of Russia, regarded their husbands as having cheated on them or worse, and didn't forgive them.  Many Russian men didn't forgive themselves as time passed.

We note this as, once again, there's nothing in Russian culture that is responsible for this war. The best evidence is that Russians who know what is going on don't want it, although some are now rallying to their flag, as people in wartime do.

What it does tells us, however, that we need to do more for Ukraine.  Doing more for Ukraine, long term, is doing more for Russia, and the world itself, as well.

In the meantime, pray for Ukraine.

Footnotes:

*Lamentations 1

1   ¶ Як самітно сидить колись велелюдне це місто, немов удова воно стало! Могутнє посеред народів, княгиня посеред країн воно стало данницею!...

2   Гірко плаче по ночах вона, і сльози гарячі на щоках у неї... Нема потішителя в неї зо всіх, що кохали її, її зрадили всі її друзі, вони ворогами їй стали!

3   Юдея пішла на вигнання з біди та з роботи тяжкої, вона оселилася поміж поганами, спочинку собі не знайшла! Догнали її всі її переслідники серед тіснот...

4   Дороги сіонської доньки сумні, бо немає на свято прочан! Усі брами її попустіли, зідхає священство її, посумнілі дівчата її, а вона гірко їй!

5   Її грабівники взяли гору над нею, і добре ведеться її ворогам, бо їй завдав смутку Господь за численність у неї гріхів: Немовлята її до полону пішли перед ворогом...

6   І відійшла від сіонської доньки вся величність її... Її князі стали, немов олені ті, що паші собі не знаходять, і йдуть у безсиллі перед переслідником...

7   У дні лиха свого та страждання свого дочка єрусалимська спогадує всі свої скарби, що були від днів давніх, як народ її впав був у руку ворожу, і не було, хто б їй поміч подав... Вороги споглядали на неї, і сміялись з руїни її...

8   Дочка єрусалимська гріхом прогрішилась, тому то нечистою стала, усі, що її шанували, погорджують нею, наготу бо її вони бачили! І зідхає вона, й відвертається взад...

9   Нечистість її на подолках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала предивно, і нікого нема, хто б потішив її... Побач, Господи, горе моє, бо звеличився ворог!

10  Гнобитель простяг свою руку на всі її скарби, і бачить вона, що в святиню її увіходять погани, про яких наказав Ти: Не ввійдуть вони в твої збори!

11  Увесь народ її стогне, шукаючи хліба, свої скарби коштовні за їжу дають, аби тільки душу свою проживити... Зглянься, Господи, і подивися, яка стала погорджена я!

12  ¶ Не вам кажучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завданий мені, що Господь засмутив ним мене у день лютого гніву Свого?...

13  Із височини Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанував! Розтяг сітку на ноги мої, повернув мене взад, учинив Він мене спустошілою, увесь день болящою...

14  Ярмо моїх прогріхів зв'язане міцно рукою Його, плетуться вони та приходять на шию мою! Він зробив, що спіткнулася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й звестись не можу...

15  Усіх моїх сильних Господь поскидав серед мене, мов на свято зібрання, Він скликав на мене, щоб моїх юнаків поторощити, як у чавилі, стоптав Господь дівчину, Юдину доньку...

16  За оцим плачу я, око моє, моє око слізьми запливає! бо далеко від мене втішитель, що душу мою оживив би; мої діти понехтувані, бо посилився ворог!

17  Сіонська дочка простягла свої руки, немає розрадника їй: Господь наказав проти Якова довкола нього його ворогам, донька єрусалимська нечистою стала між ними...

18  Справедливий Господь, а я слову Його неслухняна була... Послухайте но, всі народи, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки у неволю пішли!

19  Взивала до друзів своїх, та вони обманули мене! Священство моє й мої старші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживити...

20  Зглянься, Господи, тісно мені! Моє нутро бентежиться, перевертається серце моє у мені, бо була зовсім неслухняна... На вулиці меч осирочував, а в домі смерть...

21  Почули, що я ось стогну, й немає мені потішителя, вчули про лихо моє всі мої вороги, та й зраділи, що Ти це зробив... Спровадив Ти день, що його заповів, бодай сталося їм, як мені!

22  Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, бо численні стогнання мої, моє ж серце боляще...

Lamentations 2 1   ¶ Як захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм, 2   понищив Господь, не помилував житла всі Яковові... Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його... 3   В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере! 4   Він нап'яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе, що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь... 5   Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін! 6   Понищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого... 7   Покинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в Господньому домі, немов би святкового дня! 8   Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур'я та мур, вони разом ослабли... 9   Її брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви... Її цар і князі її серед поганів... Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа... 10  ¶ Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили... 11  Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських. 12  Вони квилять своїм матерям: Де пожива й вино? І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів... 13  Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує? 14  Пророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання... 15  Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі? 16  Усі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, знайшли ми і бачимо його!... 17  Учинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх... 18  Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя! 19  Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!... 20  Споглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк? 21  Лежать на землі на вулицях рядом юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя... 22  Ти викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була... Lamentations 3 1   ¶ Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, 2   Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... 3   Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... 4   Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, 5   обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, 6   у темноті мене посадив, мов померлих давно... 7   Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... 8   І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... 9   Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... 10  Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! 11  Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! 12  Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, 13  пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... 14  Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... 15  Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... 16  І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, 17  і душа моя спокій згубила, забув я добро... 18  І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... 19  Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, 20  душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... 21  ¶ Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: 22  Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, 23  нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! 24  Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! 25  Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! 26  Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. 27  Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, 28  нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; 29  хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; 30  хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується... 31  Бо Господь не навіки ж покине! 32  Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, 33  бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. 34  Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі, 35  щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, 36  щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь! 37  ¶ Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав? 38  Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре? 39  Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій. 40  Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа! 41  підіймімо своє серце та руки до Бога на небі! 42  ¶ Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам, 43  закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, 44  закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла... 45  Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами, 46  наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота, 47  страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль... 48  Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду... 49  Виливається око моє безупинно, нема бо перерви, 50  аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес, 51  моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста... 52  Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно, 53  життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене... 54  Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!... 55  ¶ Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями, 56  Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого! 57  Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся! 58  За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. 59  Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд! 60  Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене, 61  Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене, 62  мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день... 63  Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня! 64  Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! 65  Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них! 66  Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес! Lamentations 4 1   ¶ Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане! 2   Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських! 3   Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині: 4   язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив... 5   Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають... 6   І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього... 7   Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір, 8   а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево... 9   Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових... 10  Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду... 11  Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його! 12  Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму... 13  ¶ Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили... 14  По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього. 15  Уступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть! 16  Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали... 17  Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас... 18  Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець... 19  Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині... 20  Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів. 21  ¶ Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти! 22  Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої! Lamentations 5 1   ¶ Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу, 2   наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям! 3   Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!... 4   Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо... 5   У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо! 6   До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом! 7   Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини! 8   Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки... 9   Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб... 10  Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду... 11  Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах... 12  Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані... 13  Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються... 14  Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати, 15  втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу... 16  Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились, 17  ¶ тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли, 18  через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній... 19  Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід: 20  Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас? 21  Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було! 22  Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...